Екосистема TON сьогодні нагадує степ, у якому дороги стелять просто в повітрі — до далеких обрієв, де, кажуть, починається кращий світ. Гонці несуть туди листи з печатками сумнівних королів, обіцянки, виписані золотими літерами, і вісті про майбутні події. Кожне нове слово гучніше за попереднє, кожне — про початок нової епохи.
На привалах ставлять строкаті шатри, торгують сонцем у банках, золотом у мішках і жетонами на майбутні мандрівки. Запускають феєрверки — весело, гучно, але вони швидко згасають. Вранці будують станції з блискучими фасадами, але до вечора їхні вікна порожні, а свіжа фарба тріскається від вітру.
Ріки міліють, каравани рідшають, а в криницях — лише відлуння давніх голосів. Мандрівники звикли міряти шлях кількістю кроків і тишею між ними, а не близькістю до мети.
І все ж… десь за обрієм, можливо, рухається караван. Його шлях пролягає через цей степ — але чи дійде він? І якщо дійде, то що нас там чекає?
Telegram ➗ X (Twitter)